Юні добропільські альпіністи підкорили Говерлу
10 січня 2017 року група вихованців Центру туризму і краєзнавства учнівської молоді м. Добропілля, очолювана Чувпило Людмилою Миколаївною, директором ЦТК, і Котовою Галиною Степанівною, методистом ЦТК, підняли прапор м. Добропілля на найвищу вершину України – Говерлу (2061 м).
За альпіністськими критеріями в зимовий період вершині присвоєно категорію 1-Б і це налаштовує багатьох завойовників на лад: «Що там? 1-Б? Я її з моєю екіпіровкою при будь-якому розкладі візьму!» Та ні! Ті, хто на зимовій Говерлі не вперше, знають підступність цієї гори.
По-перше - це вітер. Вітер там завжди сильний або дуже сильний. По-друге - це опади. При реєстрації в контрольно-рятувальній службі (КРС ) нам сказали, що за попередні три дні на вершину через сильний снігопад та вітер ніхто не зміг піднятися . Ми вирішили не випробовувати долю і в найближчі дні наполегливо відпрацьовували сніжно-льодові навички. А сніг все йшов і йшов... Це дуже красиво виглядає: пухнастий свіжий сніг на величних ялинах, гори, затягнуті сніговою пеленою. Пам'ятаючи про те, що вітер посилюється зі сходом сонця, було вирішено піднятися на вершину з першими променями, а це ранній вихід – не пізніше 3-ї години. Напередодні підкорювачі, обвішані спецспорядженням, стартували о 9 ранку («Ну це ж не Кавказ, щоб рано виходити, встигнемо!») і повернулися зі словами: «Шкода, скафандри не захопили – космічний вітер!». Мені чомусь здавалося, що, збираючись на зимове сходження, не зайвим було б поцікавитися особливостями регіону.
Ми знали, що гори не прощають легковажність, тому на зимову Говерлу треба йти як на Кавказі.
Вранці (точніше, була ще ніч) термометр за вікном показував -25°С.
Рух по сніжній цілині, ущільненій вітром до стану насту (сніжно-льодової скоринки), пошук стежки, занесеної снігом, не давав замерзнути. Глибокий сніг з'явився при виході в зону рідколісся. При висоті снігового покрову по груди рухатися було, м'яко кажучи, проблематично. Такі ділянки долали по -пластунськи. Ну що ж, ми знали, коли йшли, що така доля першопрохідників сніжної цілини. Ця ділянка забрала багато часу та сил, і на перемичку ми вийшли вже зі сходом сонця. Дісталися до екохатинки, побудованої для тих, кому треба відпочити, поїсти, надіти «кішки», перечекати негоду. Остання ділянка на вершину – найкрутіша, майже без снігу, місцями покрита кригою, але йти на такий підйом в «кішках» – одне задоволення. І ось наша група, яка включила в себе вихованців ЦТК м. Добропілля, дніпровських студентів, київських любителів зимового екстриму - на вершині!
Ми це зробили!!!
Чувпило Людмила, директор ЦТК
